АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Фрагменти інтерпеляції посла Д-ра Степана Барана до Пана Голови Ради Міністрів у справі трагічного актуального становища Автокефальної Православної Церкви, її духовенства і вірних на території повітів Люблинського воєвідства, на яких проживає українське православне населення, а також у справі дотеперішньої неврегульованості у формі окремого закону про відношення Польської Держави до Автокефальної Православної Церкви у Польщі.

[…]
У Тарнаватці […] у збудованому молитовному домі почав совершати богослужіння православний монах із Почаївської Лаври не тільки для місцевих православних, але й для православних із сіл Паньків і Сунин, а також двох колоній, що не мають ні церков (які було закрито), ні власних молитовних домів.
Останнім часом душпастирські функції для православних у Тарнаватці й околицях виконував о. Семен Демчук, очевидно, за дорученням відповідного єпископа. Не мав він права вести метричних книг ані навчати релігії у школі, не отримував ані від уряду, ні від митрополії жодної платні. […]

Православний душпастир, о. Семен Демчук, мешкав у одній винайнятій кімнаті в селянській хаті й утримувався виключно з того, що добровільно давали йому селяни, самі, зрештою, бідні. Робили все, щоб упорядкувати свій скромний храм, і ця прив'язаність до свого убогого храму й до батьківської релігії викликало захват навіть у їхніх ворогів. Місцевий поміщик - поляк - граф Тишкевич, який доклав основних зусиль до того, щоб у Тарнаватці православну церкву перетворили на римо-католицький костел, подарував православним трохи матеріалу на обшалювання нового православного молитовного дому і на обгородження його парканом. Навіть місцевий польський римо-кат.[олицький] парох, котрий неводнораз із амвону громив "схизматиків", віддав православним старий іконостас із закритої колишньої уніятської церкви і велику ікону з мурованої православної церкви, перетвореної на парафіяльний римо-католицький костел, а все це - як говорив - за їхню надзвичайну прив'язаність до своєї церкви.
[…].

Навесні поточного року мало розпочатися будівництво для православного священика, але раптом влада заборонила це будівництво. Невдовзі після того війт Моссаковський відчитав селянам 14 травня 1938 р. розпорядження повітового старости у Томашеві про закриття православного молитовного дому в Тарнаватці. Останню Божественну Літургію совершив о. Семен Демчук 15 травня 1938 р. у присутності постового державної поліції. Зібралися на цю останню літургію всі місцеві й довколишні православні українці, від дітей до старих, і увесь час голосно і гірко плакали. Не витримав і поліціянт і вийшов перед закінченням богослужіння. […] Отця Семена Демчука повітовий староста у Томашеві за недозволене здійснення православних богослужінь покарав двомісячним арештом і у червні 1938 р. виселив із Тарнаватки.
[…]

Доводячи вищенаведене до відома Уряду, запитую:
1) Чи забажає Уряд об'єктивно вивчити всі наведені вище мною факти, що стосуються теперішнього стану Православної Церкви на території Люблинського воєвідства, а саме факти закривання і руйнування православних церков і молитовних домів, не віддавання православним православних храмів, які ще існують, не допускання ремонту існуючих і будованих храмів, переслідування православного духовенства і карання їх штрафом або ув'зненням за совершання православних богослужінь і виселення їх із дотеперішніх душпастирських осередків.
2) Чи забажає Уряд притягнути до відповідальності органи державної влади, передовсім відповідних повітових старост, які призвели до фактів, описаних у попередньому абзаці.
3) Чи забажає Уряд надати охорону православному населенню і православному духовенству від незаслужених переслідувань і нападів, а також чи забажає наказати підпорядкованим собі органам притягнути винних до відповідальності і стримати у передбачений законодавством спосіб недозволену вічеву акцію і пропаганду в пресі, скеровану проти Автокефальної Православної Церкви і її духовенства, а також православного населення.
4) Чи забажає Уряд невідкладно заборонити подальше руйнування православних церков і молитовних домів, а також чи забажає віддати в користування православним закриті православні церкви і молитовні доми, нарешті, не чинити перешкод у ремонті старих і в будівництві нових православних храмів.
5) Чи забажає Уряд припинити змушування православного духовенства звершати православні богослужіння польською мовою в селах, де немає православних вірних польської національності, виголошувати проповіді польською мовою і вести навчання православної релігії польською мовою православним учням непольської національності й загалом чи забажає перестати втручатися в сугубо внутрішнє життя Автокефальної Православної Церкви у Польщі.
6) Коли Уряд планує зрушити з місця справу Автокефальної Православної Церкви у Польщі і законодавчим чином врегулювати відношення цієї Церкви до Польської Держави.
7) Чи забажає Уряд оголосити реституцію фактичного і юридичного стану там, де у православного населення відібрано його храми, або там, де їх зруйновано чи закрито - а також там, де видалено його священиків або ж заборонено їм здійснювати православні богослужіння.
8) Чи забажає Уряд гарантувати населенню православного віросповідання свободу совісті й релігії, право вільно сповідувати віру, право здійснювати збірні й публічні богослужіння, вести свої внутрішні справи, володіти власними храмами та іншим нерухомим і рухомим майном, що служить релігійному культові, а також вільно ним управляти і розпоряджатися.

Варшава, 6 липня 1938 р.

Інтерпелянт:
(-) Д-р Степан Баран, Посол до Сойму

Джерело: Cerkiew prawoslawna na Chelmszczyznie. Przemowienia i interpelacje poslow i senatorow ukrainskich w Sejmie i Senacie, Lwow 1938, s. 3, 15-16, 23-24.

Переклав: Андрій Савенець