Громадська думка в Польщі та за кордоном щодо акції руйнування церков - АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Станіслав Цат-Мацкевич писав: "якби я був послом, я звернувся б з вимогою поставити у зв'язку з цією справою відповідних міністрів перед Державним трибуналом".

Масштаб і брутальність дій державних властей на Холмщині та Південному Підляшші в 1938 р. викликала їх критику в Польщі та за її межами. Сталося так, хоч державні власті намагалися обмежити відгомін цих подій і зробити неможливим доступ до інформації про їх перебіг. З цією метою заборонялося робити знімки під час руйнування церков, ускладнювалося передавання інформації поза межі регіону, поліція контролювала під час акції присутність на даній території осіб іззовні, котрі могли б збирати інформацію.

Питання закриття та руйнування церков було заторкнуте українськими парламентаріями на засіданнях польського Сойму та Сенату. Посол Степан Баран, політик Українського Національно-Демократичного Об'єднання родом із Галичини, сам греко-католик, склав дві об'ємні інтерпеляції до Голови Кабінету Міністрів: першу 6 липня 1938 р., наступну 21 липня. Також інші українські посли до Сойму присвятили свої промови питанню руйнування цер-ков на пленарному засіданні Сойму 6 липня. Крім посла С. Барана, слово у цій справі брали парламентарії Волинського Українського Об'єднання: Степан Скрипник та православний священик о. Мартин Волков, котрий порівняв події 1938 р. до переслідувань православних у XVII ст., у період введення Берестейської унії. Останній висунув вимогу створити спеціальну соймову комісію для повного дослідження справ Православної Церкви у Польщі. На засіданні Сенату 14 липня питання руйнування церков на Холмщині та Південному Підляшші порушили українські сенатори Микола Маслов та Остап Луцький. Із протестами проти руйнування церков виступали численні українські середовища Волині та Галичини. У серпні сповнене обурення пастирське послання у цій справі видав греко-католицький львівський митрополит Андрей Шептицький, послання це було конфісковане адміністрацією. Ці події широко обговорювала українська та православна преса.

Акція руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші була широко коментована в Польщі. Проурядова преса обґрунтовувала необхідність проведення акції. Державні власті старалися унеможливити публікацію в пресі критичних щодо властей повідомлень про ревіндикаційно-полонізаційну акцію та руйнування церков або будь-яку дискусію на цю тему. Видано навіть спеціальне розпорядження, в якому констатувалося, що "Пан Прем'єр не може визнати допустимою жодну критику діяльності уряду в цій справі в пресовій кампанії". Незважаючи на це, опозиційна преса - наприклад, ліва, консервативна, - поміщала статті, які критикували політику державних властей як таку, що суперечить польським державним інтересам. Були випадки конфіскування властями газет, які містили такі матеріали. У віленському "Слові" знаменитий консервативний публіцист Станіслав Цат-Мацкевич писав: "якби я був послом, я звернувся б з вимогою поставити у зв'язку з цією справою відповідних міністрів перед Державним трибуналом".

Негативну позицію щодо акції руйнування православних храмів зайняли численні польські середовища, необов'язково прихильно налаштовані до православ'я чи українців. Із протестами виступали також представники польської інтелігенції. Навіть римо-католицьке духовенство не завжди співпрацювало з адміністрацією у проведенні ревіндикаційної акції. Проте роль, яку відіграла Римо-католицька Церква в акції руйнування церков, залишилася неоднозначною. Щойно після закінчення акції з її боку з'явилися офіційні заяви, що ця акція не була узгоджена між урядом та Католицькою Церквою.

[…] порівняння з дітьми насувається увесь час […]. Я бачив дітей, які на залізничній колії збудували пірамідку з камінців. Чи то були дуже злі, дуже зіпсовані діти? Ні - просто діти. Аж страшно подумати, що б вони могли вчинити, якби добралися до семафорів, стрілок, яку б спричинили катастрофу. Отож, таке руйнування православних храмів - це політика дітей, які добралися до семафорів і стрілок.
Ці діти керуються благими намірами. Вони знають те, що знає кожен, - що було б добре, якби три мільйони православних прийняли римський католицизм, бо він краще пов'яже їх із Польщею. Але, як справжні діти, беруться за справу в спосіб наївний і нищівний, бажаючи полагодити, - псують, нищать, розбивають. […] Мудрий столяр не робить меблів із мокрих дощок. У справах національної, релігійної асиміляції треба вміти чекати. Нікого не навертають методом руйнування храмів. Нав- паки, […] розпалюють пломінь пристрасті. […]

Станіслав Цат-Мацкевич, "Слово"
31 липня 1938 р.

І з того часу зберігся в мене такий відбиток: батько з пурпуровим обличчям кричить, хоч йому не можна було нервувати, бо мав тяжку хворобу серця, але тоді саме кричав на уряд, на Славоя і на Мосціцького, і навіть на Ридза, хоч мене вчили в школі, що вони мудрі й добрі, тож я переляканий слухав, як він пророкує, що нас тут русини виріжуть, без тіні милосердя виріжуть, що нам цього ніколи не забудуть.

Проф. Тадеуш Хшановський

Події на Холмщині та Підляшші мали серйозний відгук у світі. Писала про них закордонна преса у багатьох країнах. Із протестами виступали православні середовища, не тільки українські та російські, в Західній Європі, Канаді, США. 18 вересня 1938 р. відбулися два великі українські віча у Вінніпезі та Нью-Йорку. Проти переслідування православних на Холмщині та Підляшші протестували також інші Православні Церкви. Мали місце також звернення у цій справі дипломатичними каналами.

Григорій Купріянович