Головне меню
W 1938 r. rozgorzało na Chełmszczyźnie wariactwo niszczenia cerkwi. Społeczność prawosławna w Kolechowicach posiadała pochodzącą z 1882 roku murowaną, krytą blachą, cerkiew. Wokół świątyni rosły pokaźne, piękne lipy. Cerkiew stała z lewej strony drogi do Lublina, prawie na przeciw szkoły. Niestety ktoś gdzieś zdecydował ,że i ją trzeba zburzyć. Zebrano ekipę i przystąpiono do działania .Niestety wśród burzących "wandali" znaleźli się miejscowi katolicy. Burzono ją na oczach zebranego spokojnie zachowującego się i płaczącego tłumu wiernych, wśród których były także dzieci. Pierwszy zrzucono krzyż wieńczący wieżyczkę , człowiek który to zrobił, poślizgnął się na blaszanym dachu i spadł. Został kaleką. Z rozebranego materiału " wandale" odzyskiwali ( kradli) cegły i wykorzystali je do swoich celów w własnych gospodarstwach. Mówi się, że niezbyt im się później wiodło. Jednemu z nich zmarło aż dwóch synów. Natomiast hodowany w obórkach z cerkiewnego budulca inwentarz miał często padać. W wiejskiej świadomości odczytywano to jako boską karę. Do dziś w pamięci ówczesnych dzieci pozostały nazwiska tych najbardziej nadgorliwych i tych którzy zabrali najwięcej.
Podczas burzenia cerkwi nikt z prawosławnych nie stawiał oporu, nie broniono Świątyni, łzy i płacz wynikały z bezsilności. Jedynie od czasu do czasu wbiegał do środka miejscowy psalmista Danił Dziadko, tak jakby chciał sprawdzić czy wszystko co święte zostało z cerkwi wyniesione. Wszyscy czekali na przyjazd delegacji parafialnej, która w sprawie ratowania świątyni udała się do Warszawy. Gdy delegacja wróciła cerkwi już nie było. Tak oto 13 lipca 1938 r. w kraju szczycącym się wielowiekową tolerancją zburzono kolejną cerkiew. Tragedią jest to, że ponoć przywieziono nakaz wstrzymania rozbiórki. Z świątyni pozostał tylko plac utwardzony cerkiewną posadzką . Początkowo próbowano go zaadoptować jako boisko dla dzieci. Nie przyjęło się. W miejscu tym Michał Banach z kolegami postawił prawosławny krzyż. Niszczycielom przeszkadzały także piękne stare lipy. Zabrali się także za nie. Lecz tu natrafili na protest jednego z katolickich mieszkańców wsi. Perswadował, prosił, w końcu chciał zapłacić byleby drzew nie ruszać. Nie pomogło. Drzewa ścięto.
Opracował Andrzej Szutowicz
Źródło: http://www.choszczno.biz/infusions/articles/readarticle.php?article_id=121
У 1938 р. на Холмщині розгорілося божевілля нищення церков. Православна спільнота у Колеховичах володіла мурованою церквою, покритою бляхою, з 1882 року. Навколо храму росли показні, красиві липи. Церква стояла з лівого боку шляху на Люблин, майже навпроти школи. На нещастя, хтось десь вирішив, що і її слід зруйнувати. Зібрали бригаду і приступили до дії. На жаль, серед "вандалів", які руйнували церкву, виявилися місцеві католики. Церкву руйнували на очах зібраного натовпу вірних, що поводився спокійно і плакав, були в натовпі також діти. Спершу скинуто хрест, який вінчав вежу, чоловік, який це зробив, послизнувся на бляшаному даху і впав. Він залишився калікою. З розібраного матеріалу "вандали" видобували (крали) цеглу і використовували їх зі своєю метою у власних господарствах. Кажуть, що потім їм не надто велося. Одному з них померло аж двоє синів. Натомість худоба, що розводилася у хлівах, будованих із церковних матеріалів, часто гинула. У сільській свідомості це сприймалося як Божа кара. До сьогодні в пам'яті тодішніх дітей залишилися прізвища тих, хто був найбільш ревним і тих, хто забрав найбільше.
Під час руйнування церкви ніхто з православних не чинив опору, не захищав Храму, сльози і плач виникали з безсилля. Лише час від часу всередину вбігав місцевий псаломщик Данило Дядко, так, начебто хотів перевірити, чи все священне було винесене з церкви. Усі чекали приїзду парафіяльної делегації, яка в справі рятування храму подалася до Варшави. Коли делегація повернулася, церкви вже не було. Ось так 13 липня 1938 р. у країні, яка пишалася багатовіковою толерантністю, було зруйновано ще одну церкву. Трагедією є те, що нібито було привезено наказ затримати розбирання. Від храму залишилася лише площа, утрамбована церковним вимощенням. Спочатку її намагалися використати як спортивне поле для дітей. Не прийнялося. На цьому місці Михайло Банах із друзями поставив православний хрест. Учителям заважали також прекрасні старі липи. Взялися також за них. Але тут наткнулися на протест одного з католицьких мешканців села. Він переконував, просив, нарешті хотів заплатити, аби тільки не чіпали дерев. Не допомогло. Дерева зрізали.
Опрацював Анджей Шутович
Джерело: http://www.choszczno.biz/infusions/articles/readarticle.php?article_id=121
Переклав: Андрій Савенець