Анна Болтрик - pуйнування церкви в селі Голуб’є - АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Як руйнували нашу церкву...

Анна Болтрик – (Високе к. Елку) розповідає про руйнування церкви в селі Голуб’є над Бугом
У нас в Голуб’ях церква була мала, старесенька, але бабинець люди добудували новий, міцний, з нового дерева, бо вірні не вміщалися. Літом, у день розруйновування церкви приїхали трактори, яких ми й до тих пір не бачили. Збіглося ціле наше село і сусіднє Пісочне. Насамперед скинули копулу. Вона плачем загула і все запало до церкви, до середини. Стіни розривали тракторами у два боки. Одначе стара церква була міцна. Два трактори зачепили з одного боку і перекинули її на сторону. Новий бабинець залишився на місці. В церкві не було фундаментів. Були підвалини. Коли відчепили ланцюги, церква знов повернулась на своє місце. Важко було її розібрати.
Серед людей була Грицька Сидорського мати, стара горбата бабуся, з кийком ходила. Вона від муру на колінах лізла до церкви, а відстань була не мала. Взяла плащаницю під пахву і лізла назад. Тоді-то поліціянт, у гранатовій формі, під’їхав до неї на коні і вдарив нагайкою. Від удару перекинулась, втратила свідомість, але плащаницю все ж тримала. Лежала на землі з притиснутою плащаницею. її син теж там був. Люди почали гомоніти: Грицьку! Грицьку! Твою матір забили! Він підбіг і взяв її на руки. Виніс її непритомну за браму. Вона далі й тримала плащаницю. Всі люди плакали. З плачем підходили до церкви, щоб рятувати ікон, бо були дорогоцінні. Лежала теж скирта книжок, деякі пробували рятувати, але зараз поліцаї оперезували нас нагай-ками. Кожен боявся.
Церква була огороджена мурованим парканом. Той паркан теж розібрали. На місці, де стояла церква ми поставили хрест. Розставляли ікони і так відправляли богослужіння. Той плач і рев залишиться у моїй памяті до кінця життя і до смерті буду його пам’ятати. І за що таке відбулось?

«Над Бугом і Нарвою», 1998, № 8, с. 28.