АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Фрагменти інтерпеляції посла Д-ра Степана Барана до Пана Голови Ради Міністрів у справі зруйнування за наказом повітових старост 107 православних храмів та спалення у злочинний спосіб без викриття підпалювачів 3 православних храмів у місяцях червні та липні 1938 р. на території Люблинського воєвідства, а також переслідування і карання на віросповідально-релігійному ґрунті православного духовенства і вірних на території цього ж воєвідства

[…]
Тим часом […] становище Автокефальної Православної Церкви, її духовенства і вірних на згаданій вище території ще більше погіршилося, бо вже в останні дні по 18 липня 1938 р. мали місце нові численні випадки руйнування православних храмів, навіть у широко відомих місцях відпусту, де під час відпусту збиралися десятки тисяч православних вірних, як, напр., у Турковичах, пов. Грубешів, де після ревіндикації великого мурованого православного монастиря з численними будинками разом із церквою кільканадцять років тому, зруйовано за наказом повітового старости у Грубешеві 16 липня 1938 р. безпосередньо після відпусту 15 липня ц. р. православну каплицю, в якій відбувалися богослужіння під час відпусту, в якій знаходився чудотворний образ,
а поблизу чудотворне джерело над рікою Гучвою. Цього ж дня 16 липня 1938 р. зруйновано у містечку Савині, Холмського повіту, за наказом повітового старости у Холмі, муровану православну церкву, збудовану в 1867 р. Це була офіційна філіальна церква, а настоятель цієї ж церкви о. митрат Ксенофонт Мільков (recte Милько) отримував дотацію у розмірі 20 зл на місяць і мав право вести книги запису громадського стану і навчати православної релігії у школі. Цього душпастиря усунуто і зараз він є вікарієм настоятеля православної парафії у Сичині, пов. Холм. Правоcлавне населення у містечку Cавині позбавлено своєї церкви і свого душпастиря. Вищезгадану церкву зруйновано невдовзі після її ремонту навесні ц. р., до якого, окрім даток вірних, долучилося також повітове староство у Холмі сумою 300 зл із державних фондів. […]

У днях від 4 по 7 липня 1938 р. зруйновано, за наказом повітового старости в Томашеві, Казімєжа Вєляновського, православну церкву в містечку Лащів Томашівського повіту, під особистим керівництвом війта Лащівської ґміни, Казімєжа Хмеля і в супроводі численного відділу державної поліції, озброєної карабінами з примкнутими багнетами, під командуванням коменданта відділку з Тишовець. Руйнування цієї великої дерев'яної, відремонтованої і пофарбованої у 1936 р. коштом понад 3.000 зл [церкви], що перебувала у доброму стані, здійснили привезені робітники-поляки, яким платилося по 5 зл на день.

У понеділок 4 липня 1938 р. вранці з'явився біля церкви у Лащеві війт ґміни Казімєж Хмєль в супроводі численного відділу державної поліції з поліційним псом та робітників-поляків із сусідніх місцевостей, і відразу ж розпочато руйнування церкви, єдиного православного храму на всю околицю з кількома тисячами православних вірних. Побачивши руйнування, збіглося під церкву, в кількості кількасот чоловік, місцеве українське православне населення. Прибігли малі діти, прийшли і старці при смерті, з'явилася молодь, жінки й чоловіки. Розлігся страшний плач і лемент серед зібраних православних. Тоді державна поліція напустила свого пса на малих дітей, а старших почала бити гумовими кийками і лупцювати прикладами карабінів, намагаючись відігнати їх від церкви. Багато людей тоді побито. Тоді поліція утворила кордон навколо церкви і допомагала весь час при руйнуванні церкви, що тривало три дні.

Місцеве українське православне населення було, звичайно ж, безсиле перед численним озброєним поліційним відділом і тільки голосним плачем і риданням протестувало проти руйнування своєї церкви. (…) До відділка поліції доставили […] місцевих православних, погрожували їм, що їх виселять, якщо не змінять віросповідання і не перейдуть на римо-католицизм, залякуючи при цьому адміністративними покараннями. […]

На початку руйнування церкви у Лащеві приведено під багнетами поліції [православного] о. [Григорія] Павловського, і війт Хмєль поставив йому вимогу, щоб він виніс із церкви Святі Дари. У супроводі поліції, озброєної карабінами з примкнутими багнетами, увійшов до церкви о. Павловський. Поліція наблизилася до великого вівтаря, а з нею і війт Хмєль у капелюсі на голові, якого не знімав упродовж усього часу перебування в церкві, прагнучи таким чином публічно продемонструвати зневагу до православної релігії. Поліція погрожувала о. Павловському, що коли не винесе Святих Дарів, то його негайно передадуть до в'язниці Окружного суду в Замості в розпорядження тамтешнього прокурора. Під цією загрозою о. Павловський виніс Св.[яті] Дари і антимінс (святі мощі) з церкви.

Церкву в Лащеві зруйновано дощенту; частину матеріалу війт Хмєль продав місцевим і навколишнім полякам, решту складено і призначено на продаж. […]

Цілком підтримучи всі мої заяви, скеровані до Уряду, що містяться в кінці моєї зацитованої вище інтерпеляції від 6 липня 1938 р., запитую:
1) Чи забажає Уряд дослідити всі наведені вище мною факти, що стосуються поруйнування і підпалення православних храмів, згаданих у моїй інтерпеляції […].
4) Чим, нарешті, виправдовує Уряд масове руйнування православних храмів за наказом державної влади, з якою це сталося метою, і чи захоче [Уряд] компенсувати шкоду, що виникла внаслідок вищезгаданих розпоряджень влади.

Варшава, 21 липня 1938 р.

Інтерпелянт:
Д-р Степан Баран, Посол до Сойму

Джерело: Cerkiew prawoslawna na Chelmszczyznie. Przemowienia i interpelacje poslow i senatorow ukrainskich w Sejmie i Senacie, Lwow 1938, s. 39-42, 53-54.

Переклав: Андрій Савенець