Загострення релігійної та національної політики у другій половині тридцятих років - АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Перейти до змісту

Головне меню

Загострення релігійної та національної політики у другій половині тридцятих років

Історичні факти

"Нашою метою є повне підкорення польською стихією території між Вепром та Бугом".

У другій половині тридцятих років політика польської держави стосовно національних та релігійних меншин зазнала помітного загострення. Було це пов'язано з дедалі швидшою еволюцією Польщі в напрямку авторитарної держави. Напрямками ідейних перетворень правлячого табору стали в цей період націоналізм, католицизм та авторитаризм. Державний інтерес однозначно ототожнювався з інтересом польської нації. У національній політиці відбувся остаточний перехід від концепції державної асиміляції до національної асиміляції. Вважалося, що держава повинна стежити за перебігом національних процесів та сприяти збільшенню потенціалу польської нації. Почала переважати точка зору, згідно з якою найрезультативнішим способом забезпечення єдності суспільства є релігійна єдність.

Особливо помітним було загострення державної політики щодо Православної Церкви та українського населення на Холмщині та Південному Підляшші. Наприкінці січня 1935 р. у Люблинському воєвідському уряді відбувся таємний "З'їзд, присвячений українській меншині в Люблинському воєвідстві". Крім люблинського воєводи Юзефа Ружнєцького та чиновників загальної адміністрації (повітові старости, начальники відділів Люблинського воєвідського уряду), взяли у ньому участь представники війська на чолі з командиром Округу корпусу ІІ ген. Мєчиславом Сморавінським.

Представники війська запропонували вчинити рішучі дії, що мали б на меті ліквідацію українського питання на Холмщині. Один із присутніх на з'їзді військовиків ствердив, що "на цій території Держава мусить позбутися шкідливої для себе, занадто великої й не виправданої важливими обставинами на місцях толеранції. В ім'я власного існування [держава] мусить повністю зліквідувати питання української меншини на території Холмщини, а принаймні звести його до ролі другорядного питання, яким є питання чеських колоністів на Волині й німецьких у Холмському повіті". Своєю чергою, інший із доповідачів говорив однозначно: "Нашою метою є повне підкорення польською стихією території між Вепром та Бугом".

Роль Церкви мусить відповідати польським державним інтересам, а отже бути чинником, який діє в дусі цих інтерес сів, пов'язувати громадян передовсім із польською державою, а стосовно Люблинщи- ни мусить бути чинником полонізації. Ми прагнемо полонізації Православ'я.

Виходячи з тези, що метою нашої політики є спольщення території, а отже асиміляція, ми повинні замислитися, в яких умовах ця асиміляція може бути успішною. […] Чим більш приязно буде меншіcть налаштована щодо Держави або ж польської національності, тим легшою і швидшою може бути асиміляція. […]
Відомо, що кожна дія викликає протидію. Вам відомо, як кожен невдалий хід може бути використаний супротивником. […] Будь-яке [...] надмірне посилення і пропаганда полонізаційного курсу могли б спричинити просто фатальні наслідки для нашої акції. […]
Ви бачите складнощі лише по той бік фронту, а забуваєте про ставлення нашого суспільства. […] Довго ще поляк-православний буде неофітом, "москалем" або "гайдамакою" і, будучи виключеним із середовища руських ендеків, у нас буде громадянином непевним - другосортним.
Однак, попри ці складнощі, ми не можемо відкладати полонізації Надбужжя, аж доки не виховаємо своє суспільство. […] Полонізаційна акція повинна відбутися етапами і повинна бути достосованою до терену. […] У разі прорахунку краще відступити, ніж викликати відкриту війну, яка може перекинутися навіть на ширшу територію.

Люблинський воєвода Юзеф Ружнєцький

Воєвода Юзеф Ружнєцький у підсумках результатів з'їзду за один із найважливіших аспектів, котрий необхідно враховувати в політиці держави, визнав роль Православної Церкви. Він стверджував: "Ми прагнемо полонізації Православ'я". У цей період ще не вважалася необхідною радикальна акція, яка мала б на меті швидке й різке обмеження присутності Православної Церкви на Холмщині та Південному Підляшші, увага зосереджувалась на наданні їй польського характеру. У представлених на з'їзді "Директивах щодо визначення позиції з приводу українського питання" поміщена була сформульована у 35 пунктах детальна і довгострокова програма ліквідування "питання української меншини" на Холмщині й Південному Підляшші та здобуття її "остаточно для Держави та польської культури і нації". Були серед них також пункти, що стосувалися православ'я. Вони переважно передбачали рішучу полонізацію Православної Церкви, але також протидію розбудові її структур, у тому числі також присутності не визнаних державою священиків.

Нові тенденції у національній та релігійній політиці польської держави стали дедалі більш помітно проявлятися після смерті маршала Юзефа Пілсудського. У грудні 1935 р. уряд офіційно створив Комітет із національних питань, до складу якого увійшли прем'єр-міністр та міністри основних відомств. Знаковим було те, що на своєму першому засіданні Комітет обговорював питання державної політики щодо православ'я. Вирішено, що Православна Церква повинна бути використана до поширення польської культури і тому необхідно прямувати до її полонізації.

Принципи політики держави були накреслені в експозе прем'єр-міністра Мар'яна Зиндрама Косцялковського у лютому 1936 р., коли він ствердив, що "метою [політики] є внутрішня консолідація Речі Посполитої". Упродовж 1935-1936 рр. стрімко зростала роль війська у формулюванні релігійної та національної політики; стало воно однією з основних державних структур, які анґажувалися у її реалізацію. Представники війська подавали зазвичай більш радикальні пропозиції, ніж представники цивільної адміністрації. На нараді командирів округів корпусів 2 липня 1936 р. міністр Тадеуш Каспжицький стверджував, що "польська держава мусить прямувати до: піддання вірних окремих віросповідань асиміляційному впливу польської культури [...], а там, де це можливо, [...] процес спольщення у сфері релігійно-церковного життя потрібно виразно й рішуче взяти під нагляд".

Наприкінці тридцятих років усе більше уваги присвячувалося релігійним питанням. Шляхом до асиміляції мала бути полонізація релігійного життя окремих віросповідань. Особливу роль визначено Римо-католицькій Церкві, адже вважалося, що найбільш певним способом полонізації, а в результаті інтеграції суспільства, є прийняття католицизму в латинському обряді.

Григорій Купріянович

 
 
 
 
Назад до змісту | Назад до головного меню