Принципи полонізаційно-ревіндикаційної акції на Холмщині і Південному Підляшші - АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

При реалізації цієї програми з військом близько співпрацювала цивільна адміністрація. Радикалізація національної політики викликала сумніви в керівництва воєвідства. Дотеперішній люблинський воєвода Ю. Ружнєцький неофіційно противився загостренню національної та релігійної політики, що, мабуть, стало причиною відкликання його з посади воєводи у вересні 1937 р. На хвилі кадрових змін у правлячому таборі обов'язки люблинського воєводи почав тоді виконувати майор Єжи Альбін де Трамекурт, дотеперішній в. о. поліського воєводи. Він цілком підтримав акцію "зміцнення польськості на Східних Кресах" і дії військових кіл.

Безпосереднє керування акцією на Холмщині було доручено командиру 3-ої піхотної дивізії Легіонів ген. Брунону Ольбрихту. Він став "Керівником Координаційної акції на колишню Холмщину". Головним центром діяльності стало Замостя, де перебував штаб дивізії. 26 жовтня 1937 р. ген. Брунон Ольбрихт видав розпорядження, яке визначало завдання полонізаційної акції, в котрому доручав підготувати повітові плани й оголошував про подальше опрацювання плану для всієї Холмщини. Опрацьований план отримав назву "Основні директиви щодо полонізації Холмщини". Провідною думкою програми був принцип: "Усі православні Холмщини - це зрущені поляки". Спираючись на цю ідею, виділено три категорії православного населення: "байдужі до православної церкви", яких можна переконати перейти на католицизм; прив'язані до православ'я, які не були свідомими українцями, та "національно свідомі українці".

Передбачалася відмінна політика щодо кожної зі згаданих груп - від обережної пропагандистської кампанії стосовно першої категорії до рішучого обмеження впливів третьої шляхом "розбивання більших скупчень населення цього типу, відмежування їх загорожею польських поселень від більш політично активних скупчень тощо". Щодо населення з першої групи передбачалося здійснення віросповідної ревіндикації, тобто перехід його у католицизм, стосовно другої групи - проведення полонізації православ'я, щодо третьої - її ізолювання. Виконання цих завдань передбачалося на багато років уперед. До їх реалізації мали бути використані військо, Римо-католицька Церква, школи, адміністративна влада, а також польське суспільство на місцях.

У "Директивах" рекомендувалося, наприклад: "Слід пропагувати гасло, що поляки на території Холмщини мають спеціальну місію полонізації й тому на цій платформі повинні згуртувати всі свої сили". Серед інших адміністративних дій планувалося реорганізувати мережу ґмін (волостей) так, щоб польське населення мало перевагу. Передбачалася підтримка еміграції українського населення (і виселення з мішаних територій усіх непольських громадян) та втримання еміграції польського населення. Земля мала потрапляти виключно в руки католиків, "при тому із західних частин Люблинського воєвідства", а при комасації слід було "проводити політику вимішування людського елементу".

Ревіндикаційна акція спершу розпочалася наприкінці 1937 р. у прикордонній зоні на сусідній Волині. На практиці там розпочалася реалізація програми, аналогічної до тієї, що була підготована для Холмщини та Підляшшя. Не заважало це урядовим чинникам декларувати потребу ведення розсудливої національної політики. 24 січня 1938 р. прем'єр-міністр Феліціян Славой Складковський, відповідаючи на критику національної політики, говорив: "будь-які прояви ненависті чи нетерпимості з боку польського народу щодо меншин я вважаю за серйозну помилку, котра раніше чи пізніше мусить помститися на Польщі. Вважаю не гідними польського народу як національної більшості, свідомої своєї ролі в державі, усілякого роду заклики до гноблення або ускладнення життя меншин, що не містяться у правовому полі, адже мусимо жити разом і всякого роду заклики і жести нетерпимості помстяться на співіснуванні, на інтегральності Польщі".

Григорій Купріянович