Нищення церков на Холмщині – Іван Коровицький - АКЦІЯ РУЙНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ НА ХОЛМЩИНІ І ПІВДЕННОМУ ПІДЛЯШШІ

Спочатку 1938 р. ніхто з холмщаків не припускав, що може статись ще щось гіршого, ніж звичайна холм-ська дійсність. Й справді, губити, здавалося, більше не було чого. Бо після 1918 р., т. є. після настановлення над цією землею польської влади, поляки зачинили майже всі церкви, 169 церков висвятили на костели, відібрали від української Церкви й роздали ксьондзам та колоністам понад 17.000 гектарів найкращої землі, заборонили працювати культ.-освітньому товариству "Рідна Хата", забрали його бібліотеки, понищили все майно, припинили діяльність українських кооператив, цілком знищили українське шкільництво, виарештува-ли свідомішх громадян...
Безконечна низка принижень й зневаг, палила соромом і гнівом серце кожного холмщака. Ні, гірше не могло бути...
Але це гірше прийшло в роках 1938 й 1939. Страшні роки диявольської боротьби цілої держави проти маленької горстки холмщаків-українців.

Почалося з атаків на православя у польській пресі, на чолі з краківською газетою "Ілюстровани Курєр Цодзєнни". Православні, ці гайдамаки, твердила польська преса, українізують Холмщину. їх треба перевести на католицтво, тоді все буде добре.

Потім заворушилась місцева польська адміністрація й громадянство. На постерунки поліції, та до "референтів безпєченьства" почали викликати свідоміших громадян, затримували їх в арештах, били, казали їм переходити на католицтво, або виїхати з Холмщини. А місцеві поляки почали організувати різні товариства "опєкі кресуф всходніх" й допомагати поліції нищити українців. На зібраннях місцевих поляків оголошувано такі ухвали: - "1. Наука релігії в школах для дзєці православних повінна провадзіць сен в єнзику поль-скім, 2. Набоженьства в церквях повінно одправяць сен рувнєж в єнзику польскім, 3. Звлашча дотичи то єнзика казань, 4. Свєнта у православних повійни одбиваць сен ведлуґ новего стилю," й т. п. Так, 3. квітня 1938 р. у с. Савині місцевий ксьондз Зиґмунд Ґжигожевскі та пару місцевих поляків, як Г. Войцєховскі й Ф. Філіповіч улаштували віче, на якому домагалися розібрати православні церкви, змусити священиків служити й проповідувати по-польському та виселити місцевого православного священика. Коли дехто зпоміж зібраних не хотів погодитися на ці постанови, то їх змусили мовчати, кажучи, що це на приказ вищої влади і що "там у ґури лєпєй вєдзон", що треба робити.

В польській холмській газеті "Кроніка Надбужаньска" з 10. IV. 1938 р. у передовій статті уміщено заклик, де м. ін. читаємо: "домагами сен польскіх духовних православних на теренє нашего повяту, польскіх ка зань в церквях православних Жондами зліквідованя церкві замкнєнтих, ктуре своім істнєнєм буржон добре стосункі людносьці ржим.-кат. і людносьці православней."...

В деяких повітах, як нпр. в Білгорайськім, представники влади з подібними резолюціями (в березні й квітні 1938 р.) ходили по хатах православних й змушували їх підписуватися.

До священиків зявлялась поліція й грозила найтяжчими карами, якщо вони й надалі будуть проповідувати по-українському й відправляти Служби Божі за старим стилем.

Одночасно почали опечатувати т. зв. "доми молитви", т. є. хати, що їх православні побудували (не отримавши дозволу на відкриття церкви) спеціяльно для того, щоб так збиратися на молитву.

В самому Білгорайському повіті запечатано тоді доми молитви у сс. Біщі, Липинах, Княжполі, Хмільку, Замку й ін. Це сталося саме у Великий Піст. Православні збиралися на молитву на снігу, біля запечатаних домів, благали владу дозволити їм молитися, але у відповідь чули лише насмішки...

Ця праця польонізації богослужень продовжувалася увесь 1938 й 1939 р. Пізніше, коли в літі почали валити церкви, то повітові староства явно казали українцям, що можна ще врятувати церкви від зруйнування, якщо священики пічнуть відправляти й проповідувати по-польськи. Ще більше: такий нпр. томашівський староста, Казімєж Вєляновскі навіть видав священикам наказ проповідувати тільки по-польськи.

Духовенство тоді зовсім стрималось проповідуваги. Але до церков приходили поліцаї й тайні агенти й вимагали таки проповіди по-польськи. І це робили не тільки по глухих селах, але й в містах, нпр. у Холмі. Коли представники духовенства виясняли грубешів-ському старості С. Маркові, що проповідь в польській мові відстрашує людей від церкви, то староста відповів: "а то значи, же їм нє тшеба церкві". А всі старости в один голос кричали на, часто старих, заслужених священиків, як на хлопчаків, що - не потерплять, щоб в їх повітах "будоваць Украінен".
Священикові с. Матче, грубешівського повіту, віце-староста загрозив виселенням з Польщі; священика с. Ходиванці, томашівського повіту, засудили за відправлення богослужень на 3 місяці арешту й грошеву кару; священика с. Новосілки на 1 місяць арешту й грошеву кару й т. п. і т. д

Селянина з с. Ходиванці, що мав 75 років життя, засуджено на грошеву кару й арешт за те, що в його хаті відправлялись богослуження. Десять жінок з па-рохії с. Хмілька перебули кілька місяців у вязниці в м. Білгораї за спротив владі підчас опечатування "дому молитви" у Хмільку Польський терор ще збільшився у травні й червні 1938 р. До Варшави почали їздити делегати православного населення "шукати сираведливости" у вищої влади, але, звичайно, нічого й ні до кого не добилися. Вертались сумні додому, де діялись все сумніші події.

Па з'їзді резервістів у Лащеві, ксьондз у костелі кричав: "преч православє!", "не пшедаваць млска жидом і православним, а кто спшеда, бендзє видальони з косьцьола" й под.

У селі Віткові, де тоді йшла парцеляція мастку Ру-ліковського, православним відказувано: "бендзєш ка-толікєм, втеди можеш купіць зємєн".

У селі Княжполі, місцеві поляки почали закликати католиків не мати нічого спільного з православними. Православних дітей насильно примушували залишатись на лекції католицької релігії, водили їх до костела, змушували хреститись по-католицьки. Казали православним святити паски в костелі, забороняли приїзджати у село православним священикам, погрожуючи їм, в противному випадку, побиттям.

Вслід за тим почалися масові виселення свідомих українських священиків з Холмщини. Старости викликали до себе священиків і вимагали підписати заяву, що вони признають "неиравність" їхнього перебування на Холмщині, й негайно покинуть цю землю. Хто не послухав на того нацьковувано місцевих католиків, того бито, арештовувано, підпалювано й стріляно (нпр. стріляно в священика с. Новосілки, томаш. пов.) й нарешті виселювано під конвоєм поліції.

І нарешті, в червні 1938 р. почалося руйнування церков, що продовжувалось біля двох місяців і якого жертвою впало 162 святині, не рахуючи сюди багато церков, знищених поляками перед червнем 1938 р. На протести й прохання православні отримували вщповідь, що церкви мусять бути розібрані "аби своїм відо-кєм не шпеціли мєйсцовосьць". У цій короткій згадці про наше лихоліття немає місця пригадати всіх випадків бурення церков. Лише, як приклади, наводимо деякі з них.

Людям с. Голешева (володавського повіту) староста й війт увесь час обіцяли, що церкву не розвалять. Коли ж люди їм повірили, то 13. липня 1938. о 7. год. ранку несподівано приїхали на підводах пожежники й поліцаї з трьох постерунків з псами. Люди, що вже виходили в поле, кинули жнива й збіглися до церкви, але поліцаї почали їх бити й цькувати псами. Відігнавши людей, насильники увійшли до церкви в шапках, з псами. Коли одна жінка, бачивши, що церкву вже валять, закричала: "Хто ж нам і де тепер буде правити Служби Божі?!", то поліцай відповів: "Хлоп твуй в хлєвє на сянє ці одправі". Матеріял, що лишився після церкви, відпродано місцевим полякам за 180 зл., - за ці гроші учасники розбірки довго піячили. Голешевська церква (дзвіниця й вівтарна частина) існували 400 років. Перебула вона війни польські, російські, шведську, фран цузьку й світову, її пощадили культурні шведи й німці, аж врешті зруйнували "брати словяни" - поляки.

До села Ігнина (володавського пов.) 8. липня 1938. приїхало багато поліцаїв, робітників-поляків і біля ЗО пожежників під проводом володавського референта "безпєченьства" Крогульца, війта гміни, й коменданта поліції. По-нелюдському розігнавши зібраних православних, почали вони валити церкву, при чому збезче етили святощі, поламали престіл, знищили іконостас й образи.

У с. Голя (володавського пов.) після того, як арештували й вивезли місцевого священика, 9. липня, о год. 2-ій, коли всі мужчини були на сіножатях, приїхали представники влади, поліція, пожежники та робітники й за 5 годин зруйнували дім молитви. Цей дім збудували православні у 1935 р. на приватне імя одного паро-хіянина.

До села Колехович (волод. пов.) 13. липня приїхали з м. Острова й Нарчева референт староства, війт, секретар гміни Тисьменичі й багато поліцаїв та робітників-поляків. До церковних дверей підійшов робітник й замахнувся сокирою, що вихопилась йому з рук, встромившись у ногу. Робітника зразу ж відвезли до м.

Острова. Розгнівані поляки почали валити церкву. Іконостас і образи порубали й звалили на купу. Подерли й розкинули церковну бібліотеку й дуже цінний старовинний церковний архів.

У м. Константанові (більського пов.) на кладовищі знаходилася каплиця, що її зруйнували 13 липня. Місцева влада запропонувала спочатку це зробити жидівській пожежній команді, але навіть жиди відмовилися. Тоді на каплицю накинулися поляки, що так завзято били, ламали та рубали дім Божий, що залишили на вирятованих образах сліди від сокири. Так, на образі Христа-Спасителя з іконостасу, по правій стороні голови Христа є сліди від двох ударів і один при лівій.

14. липня повалено церкву в с. Межиліссі (більського пов.). Про це люди догадувалися ще напередодні, коли розібрано церкву в недалекому Загорові. Зійшлися люди, повиносили й поховали деякі цінніші речі. Здіймаючи дзвони, що їх купили кілька місяців перед-тим, тричі, на прощання, вдарили у великий дзвін. Зібрані почали ридати й цілу ніч не опускали своєї святині. І цілу ніч у селі, почувши нещастя, вили собаки. Ранком, о 7. год. на 8 тягарових автах у село приїхали поліцаї та робітники-поляки. Поліція почала гумовими кійками розганяти народ й густо оточила церкву. Війт почав шукати священика, який сховався у сусідньому селі. Робітники почали здирати дах, ламати й викидати з церкви образи та іконостас. Біля 12. год. звалили велику баню, потім почали пилками розрізувати зверху донизу стіни церкви й розтягати їх мотузками. Біля 3. год. вночі, скінчивши свою каїнову працю, поліція й робітники від'їхали.

Одна з найдавніших церков на Холмщині була церква в с. Розтоці (пов Холм), що вже існувала в XVI. віці й стояла непорушно до початку нової польської держави. Тоді церкву замкнено, ключі забрала поліція, дозволивши православних молитись там тільки 3 рази в рік. У 1936 р. православні якимсь чудом добились дозволу відремонтувати цю святиню (що коштувало понад 3.000 зл.). Цю, свіжо направлену, прадавню церкву брутально знищено 8. липня. Прохання до влади, вкрите сотками підписів, щоб церкву залишити, зустрілося лише з кпинами...

15. липня збурено церкву в с. Сілець (пов. Холм). Незадовго передтим, як майже всюди, з Сільця виве зено священика, при чому комендант поліції сказав священикові, який показував свої папери з православної митрополії: "Накази вашеґо метрополіти для вас майом важносьць, а для нас - жадней" . У Сільці, окрім церкви, була ще капличка й джерело, куди, як до чудовного місця в день св. Анни сходилося багато прочан. Цю капличку також розвалили, покидавши дерево в воду, при чому знищено все, що тільки можна було знищити.

Подібно й иарохіяни с. Депультич (пов. Холм), хоч зложили прохання до влади, з плачем дивилися, як під руїнами заваленої церкви згинули усі її святощі (13. липня).

У с. Могильниця (пов. Холм) зруйновано церкву 11. липня. Коли, перед тим, під конвосм поліції вивозили з села священика, до возу підійшов один селянин, попросив благословення й дав свому пастиреві на дорогу два злотих...
Церкву с. Малкова (грубешівського пов.) зачинили ще в 1929 р. Парохіяни зложили до влади біля ЗО прохань про відкриття церкви, але безуспішно. У цій цер кві знаходився чудодійний образ Божої Матері й багато скарбів староукраїнського мистецтва. 7. червня приїхали руйнувати церкву. Але люди її оборонили, хоч і багато з них поарештовано, а одну жінку поліцай пробив багнетом. Одного дня навіть обливано народ з пожежних поліційних авт якимсь трійливим плином, а щодня бито кольбами, Гумовими палками й цькувано псами. А потім, коли церкву таки зруйновано (7. червня), багато людей затримано за сиротив владі. Церкву па кладовищі повалено 7. червня.
У с. Теребіні (грубеш. пов.) 15. червня арештувано священика, 19-го викликав його до себе грубешівський староста й запропонував перейти на католицтво, обіцявши "ґварантованон службен уржендніка". 1. липня церкву опечатали, а 7. й 8. липня - зруйнували. Дерева біля церкви викорчували, груз розвезли по дорогах, а на місце, де стояла церква, навезли свіжої землі й заборонували. 14. липня священика закликано до староства у Томашів, де віцестароста Трукановіч знущався над ним, пропонуючи змінити рясу на "маринаркен і крават" й вигукуючи: "нас тераз бендзєцє слухаць"!

У с. Голуб % як і в інших селах Грубешівського повіту, святиню повалили, щоб побільшити наругу, у дню Вознесення Господнього.

Старовинну церкву у с. Модрині (груб, пов.) в липні - серпні перемінено на костел, всі цінні речі, архів, бібліотеку й образи забрав ксьондз з Модриня.

У с. Чомові, коли валили церкву, один з робітників-поляків, ставши на бані, віддавав моч на хрест церкви.
У с. Сагрині (грубеш. пов.) 23. травня запечатали, а в липні зруйнували дім молитви. Передтим священика викликали до Грубешева, де староста сказав йому: "Ксьондз повінєн биць католікєм. Даєм дзень до на-мислу".
У с. Ласкові (грубеш. пов.) зруйнували (7. червня) церкву, що її побудовали селяни на власний кошт.
Церкву с. Ярославця, що існувала за переказами біля 600 років, знищено ЗО. травня. Увесь матеріял закупила на дрова місцева польська молочарня.

В с. Бусьно (грубеш. пов.) валивши церкву (7. червня) спрофановано Св. Дари.
В с. Пригоріле розвалено церкву 8. червня. В цій старовинній церкві знаходився чудодійний образ Божої Матері, що його шанували не тільки православні, але й католики. По цім злочині відбулося перед багатьома свідками три явлення: 1. Божої Матері, 2. Хреста, й 3. Розіпятого Христа.

Того ж дня почали валити церкву в м. Крилові. Валили кілька тижнів, підчас цього мур, впавши, причавив одного поляка-робітника, що розбиваючи святиню насміхався й голосно виспівував: "Господи помилуй, подай Господи" й под.
У с. Лащів (томашівського пов.) 4. серпня, коли валили церкву, збіглося багато православних. На малих дітей поліцаї цькували псів, а старших немилосердно били. Одна дівчина крикнула: "Люди, рятуйте церкву, бо не матимемо де й помолитися". За це її жахливо побито на поліційній станиці. Припровадили під багнетами священика, щоб вилляв Св. Дари. Поляки (нпр. війт Хмєль) увійшли до вівтаря в шапках, надягали на голови вінці, накидували на себе ризи... Біля церкви розкопано могилу б. місцевого священика. Відкрито труну й зганьблено останки покійного пастиря. Па-мятник на могилі розбито, вирубано всі дерева, що росли біля церкви; саму площу, де стояла церква, призначили для забав місцевої польської молоді. А матеріял з церкви війт Хмєль продав околичним полякам...

Коли валили церкву (7. липня) в с. Переспі (томаш. пов.), то не відразу відважились збечестити св. престол з Св. Дарами. Але до вівтаря ввійшов війт гм. Котлиці, Вінскі, й солтис ІІаговскі (цей останній в шапці й з папіроскою в зубах) й змусили, на другий день, усунути престіл.

До с. Пріорськ (томаш. пов.), 2. липня приїхав віце-староста з війтом гміни Майдан Гірний, оглянули церкву й вирішили її повалити, при чому, як оповідають, віце-староста сказав, що церкву залишать, якщо люди перейдуть на католицтво. Коли ніхто не захотів змінити віри, то 4 липня о год. 3. ранку прибуло 6 поліціянтів з робітниками, але збігся народ і не дав валити церкви. Тоді війт поїхав у сусіднє село й пригнав ще 33 робітників. Але це не помогло, хоч поліція била людей. Тоді поляки поїхали до Томашева й, повернувшись з староства заявили православним, що церкву не будуть валити, а перероблять на косгел, якщо 90% православних змінять віру. Але ніхто не перейшов на католицтво. Тоді дуже рано (9. липня) приїхало у село 50 поліцаїв й багато робітників. Поліцаї розійшлись по селі й нікого не випускали з хат, а робітники тимчасом підрізали дзвінницю й розтягнули гаками та повалили церкву. Дошки бруси й дзвони сказали перевезти до постерунку у село Майдан Гірний.

В м. Томашеві 18. червня в присутності війта й ко-манданта поліції розвалено 2 старовинні церкви, одну на передмісті Дубині (збудовану 1571 р.), а другу на Замлині (з 1559. р.).

Церква с. Віткова перед розваленням була опечатана поліцією у Велику Пятницю, саме після виносу плащаниці, при чому людей вигнали з церкви, а перед церквою поставили сторожу.
Православним с. Жерник (томаш. пов.) католики, як й адміністрація часто грозили карами за стійкість у вірі. І дійсно в ніч 30. квітня спалено церкву. Тоді католики (всього в селі 7 родин) 19. червня улаштували тут "місію", щоб відібрати від православних й цвинтар. На місії виступали 2 ксьондзи й війт Лащевської гміни. Але православні зібралися біля спаленої церкви й, щоб не допустити туди поляків, молились від 10-ої год. ранку до 6-ої вечора, хоч від католиків приходили делегати й говорили: "час вам стонд забраць сє; якби ви се длуго модлілі, то ксьондза вашего ми спшонтнєми". По 6 год. православні розійшлись, але вартувати залишилося 50 жінок. За це суд в Тишовцях засудив священика на арешт.

9 липня почали валити величню церкву у с. Наброжі (Томаш. пов.), при чому з стін кидали образи з криками: "О, які бродати сьвєнти" й под. В священичім домі уміщено польську школу.

Випадок з іншого села Томашівського повіту:
27 червня, о год. З дня (коли люди працювали в полі), до церкви (з 1770 р.!) непомітно під'їхали коман-дант поліції й війт, а робітники, нишком, через засіяні поля й городи прискочили до церкви й почали сокирами її розбивати, при чому на цвинтар викинули Св. Дари з Дарохранительницею. Збігся народ й відігнав напасників; але 4-го приїхало багато поліції й церкву докінчили руйнувати. Тоді православні Богослуження почали правитись у приватнім домі, але й це заборонила поліція 21 липня.

Священику, с. Вакиєва, томашівське староство кілька разів забороняло служити й карало. 1 липня наїхали поліцаї й робітники й, не давши часу винести святощі, почали все нищити, нарушивши Св. Престол. Біля розкиненого дерева на ніч поставлено варту з католиків.

Молитовний дім у с. Біщі, (Білгорайського пов.) зачинено 23 березня. Служби відправлялися біля дому, (бувало до 2000 вірних) хоч було дуже зимно. Католики, вертавшись з костела підчас православних Бого служень, навіть не здіймали шапок. 11 липня дім зруйновано.

У с. Липинах (Білгор. пов.) дім завалено 14 липня. На православних (як церковного старосту) наложено грошеві кари.
Збезчещено Св. Дари при валенні церкви, що була на кладовищі у Замості. Почали її валити 19 липня біля 3 год. ранку, щоб ніхто з православних не перешкодив.

Ці приклади вистарчать, щоб уявити собі, як нелюдськи нищено церкви. В багатьох селах в руйнуванні церков брали участь організовані поліцією відділи, що їх місцева людність називала "карательними". Вони роз'їжджали на тягарових автах в чорних шоломах з вимазаними чорними обличчями й сіяли всюди страх й ненависть.

І в цей саме час польська преса розписувалася, що церкви влада розбирає на бажання самого православного населення, що розібрано тільки "непотрібні" будівлі, що вигнане з холмщини духовенство це були люди без освіти, агенти ОУН і комінтерна, що в церквах зберігалася зброя й протидержавна література й под.

В серпні й вересні по селах, де було зруйновано церкви почала їздити польська комісія (ксьондзи - серед них кс. Нехай й представники адміністрації) й конфіскувати, старі образи й речі, що їх було вирятувано православними зо знищених святинь. Православні ховали, що могли, але комісія робила ревізії й забирала все цінніше (м. ін. забрано в с. Матчі схований на горищі в церкві чудовний старовинний образ з зруйно-ваної церкви с. Копилова).

Від стероризованих селян усе настирливіше вимагано підписів під різними домаганнями. Так солтис с. Старий Майдан збирав підписи (і від православних і від католиків) під постановами сільських зборів (що їх ніколи не було), щоб святкувати за новим стилем, казання виголошувати по польському, а церкви приєднати до костела.

Проте православні по геройському витримали цей натиск. Дуже мало було таких, що заломалися, а серед них з великим сумом треба згадати такого о. Теодоровича з Підгірець на Грубешівщині, що на приказ властей полекшував їм завданню виносивши святощі з церков, що їх мали зруйнувати й намагався усіма способами бути корисним напасникам.
Вища православна духовна влада увесь час протестувала, благала залишити це жорстоке нищення, але нічого не помогло. 16 липня зїхались всі православні єпископи у свойого архипастиря, Митрополита Діони-сія й оголосили 3-денний піст на честь великих терпінь Холмщини, звернувшися до вірних з "посланієм ', що його сконфісковано. Там читаємо про холмщаків: "Воздаємо Вам похвалу і подив від усієї... Церкви і свідчимо перед Вами нашу загальну скорботу з приводу Ваших утрат. Віримо, що з нами поділяють скорботу Вашу рівнож і благочестиві предки Ваші, що знаходили мабуть єдину втіху підчас життєвих турбот у тих церквах, що нині так жорстоко і безсердечно знищені. Розуміємо, як тяжко Вам нині, бо нічого на землі немає тяжчого, як на власні очі бачити нищення і наругу не лише своєї, але й прадідівської святині. Але зате, як чиста та спокійна уява Ваша христіянська, що постраждала Ви не як убивці, злодії, злочинці й посягаючі на чуже, а як вірні свойому доброму ісповіданню христіяни".

Окрім того єпископи виготовили широкий мемо-ріял до президента Польщі, маршала Сміґлого-Ридза й премєра Складковського, але й це не помогло.

17липня, у покоях митрополита Діонісія відбулася велика нарада єпископату і предсгавників Холмщини й всього православного населення. Обговоривши трагічне положення Холмщини, зібрані вирішили, відсунувши набік політичні розходження обєднатися в обороні Церкви..

Окрім того вища православна церковна влада боронила в міру сил кожну святиню зокрема, проте безрезультатно.
Навпаки - терор на Холмщині все збільшувався. Польська преса почала писати, що в знищених церквах зберігалася зброя й протидержавна, література... Все більше священиків й мирян замикано у вязниці й гмін-ні арешти.
Годі підняв свій голос в обороні православної церкви греко-католицький митрополит Андрей. В його, також сконфіскованому листі читаємо між іншим: "Між знищеними церквами є дорогоцінні старинні памятки церковної архітектури. Часто знищили й знаряддя релігійного культу. Людей змушували, іноді насильством, принимати католицьку віру в латинському обряді. Священиків, удержуваних лептами бідного народу... виселювали та діймаюче карали грошевими гривнами, або вязницею. Неповинних людей нераз бито та видалюва-но з їхніх осель. Навіть не вільно там учити катехизму й проповідувати у матерній мові людей".

Не наводимо тут протестів з приводу терору на Холмщині єпископату закордонного, як європейського так і американського, а також багатьох світських і церковних організацій.

Закордоном вийшло кілька брошур й книжок де освітлювано дійсний перебіг подій підчас руйнування церков (найбільша з них, з численними світлинами у-країнська публікація в французькій мові у Бельгії) Окрім того кілька разів виступали в обороні церков в законодавчих палатах українські представники. Згадати належить виступи послів д-ра С. Барана, о. прот. М. Волкова, сенатора О. Луцького й ін.

Про ці події багато писала українська львівська преса, - газети: "Діло", "Новий Час" й ін. Але влада заборонила писати щобудь про події на Холмщині.

Наступила хвилина, коли непоінформовані холм-щаки могли подумати, що про них всі забули, бо не згадують в газетах, коли можна було ворогам розповсюджувати найнеправдивші чутки, що ніби на руйнування церков погодилась православна єрархія й под. І треба було в примушеній мовчанці дивитися на усі страхіття холмських подій, дивитися, як ворожа пропаганда все більше сіє зневіру в душах завзятих холмщаків, читати радісні вістки у ворожій пресі про те, що незадовго вся Холмщина стане католицька й польська...

Та події 1938 р. були лише приготуванням до страшних переслідувань, що їх приніс хочмщакам 1939 р., коли пролилася свята кров героїв оборонців своєї народносте й віри... Коли по ночах цілі села чатували на напади поляків й часто їх переможно відбивали. Коли ясним полумям спалахнув, здавалося вже приспаний великий дух колишнього холмського лицарства, дух за клятий в відвічних мурах, в руїнах давніх князівських замків, в кожній українській селянській хаті.
Холмщину, в розгарі її боротьби застала німецько-польська війна, що перевернула усі заміри гнобителів, що справедливим Божим бичем впала на порушників усіх Божих ааповітів, що визволила вірний Богу замучений холмсвкий український народ...

Страшні 1938 й 1939 рр., що їх мужньо витримала Холмщина, стають найбільшим доказом перед усім світом, що Холмщина це невідлучна українська православна земля, яка під найтяжчими муками не стратить свого духа, свого національного обличчя й своєї віри.

Джерело: Б. Жуків.[Іван Коровицький], Нищення церков на Холмщині в 1938 р. з 25 ілюстраціями, Краків 1940.

[…] 14 lipca zburzono cerkiew w Międzylesiu (powiat bialski). Ludzie domyślali się tego jeszcze w przeddzień, gdy rozebrano cerkiew w niedalekim Zahorowie. Zeszli się ludzie, powynosili i pochowali niektóre cenniejsze rzeczy. Zdejmując dzwony, kupione kilka miesięcy wcześniej, trzykrotnie, na pożegnanie, uderzyli w wielki dzwon. Zebrani zaczęli płakać i całą noc nie opuszczali swojej świątyni. I całą noc we wsi, czując nieszczęście wyły psy. Rano, o godzinie 7 na ośmiu ciężarowych samochodach do wsi przyjechali policjanci i robotnicy-Polacy. Policja zaczęła gumowymi pałkami rozganiać ludność i gęsto otoczyła cerkiew. Wójt zaczął szukać duchownego, który ukrył się w sąsiedniej wsi. Robotnicy zaczęli zdzierać dach, łamać i wyrzucać z cerkwi ikony i ikonostas. Około godziny dwunastej przewrócili wielką banię, potem zaczęli piłami rozcinać z góry do dołu ściany cerkwi i rozciągać je sznurami. Około godziny trzeciej w nocy, skończywszy swą kainową pracę, policja i robotnicy odjechali. […]


8 czerwca […] zaczęli walić cerkiew w Kryłowie. Walili ją kilka tygodni, w trakcie tego mur, spadając, przygniótł jednego robotnika Polaka, który burząc świątynię kpił i głośno pośpiewywał Hospody pomyłuj, podaj Hospody.  […]


Do wsi Przeorsk (powiat tomaszowski) 2 lipca przyjechał wicestarosta z wójtem gminy Majdan Górny, obejrzeli cerkiew i zdecydowali o jej zburzeniu, chociaż, jak opowiadają, wicestarosta powiedział, że cerkiew pozostawią, jeżeli ludzie przejdą na katolicyzm. Gdy nikt nie chciał zmienić wiary, to 4 lipca o godz. trzeciej rano przybyło 6 policjantów z robotnikami, ale zbiegła się ludność i nie dał burzyć cerkwi. Wtedy wójt pojechał do sąsiedniej wsi i przygonił jeszcze 33 robotników. Ale to nie pomogło, chociaż policja biła ludzi. Wtedy Polacy pojechali do Tomaszowa i, powróciwszy ze starostwa, oświadczyli prawosławnym, że cerkwi nie będą burzyć, a przerobią na kościół, jeżeli 90 % prawosławnych zmieni wiarę. Ale nikt nie przeszedł na katolicyzm. wtedy wcześnie rano (9 lipca) przyjechało do wsi 50 policjantów i wielu robotników. Policjanci rozeszli się po wsi i nikogo nie wypuszczali z chat, a robotnicy w tym czasie podpiłowali dzwonnicę i rozciągnęli hakami oraz zburzyli cerkiew. Deski, belki i dzwony kazali przewieść na posterunek we wsi Majdan Górny. […]


Źródło: B. Żukiw [Iwan Korowyćkyj], Nyszczennia cerkow na Chołmszczyni w 1938 r. z 25ilustracjami, Kraków 1940, s. 11-12, 16-18 (tłumaczenie: Grzegorz Kuprianowicz).