Головне меню
Важко поминути мовчанням той факт, що парою років раніше, хоч, звичайно, не з такою великою брутальністю, на подібний шлях стали власті ІІ Речі Посполитої. Маю тут на увазі розпочату восени 1938 р. акцію руйнування православних церков на Люблинщині й Волині. Жертвами її полягло кілька десятків храмів; операція, здійснена за допомогою війська, мала нібито запобігти "переходженню уніатів на православ'я". Так, принаймні, стверджує сучасний католицький історик Єжи Клочовський, який оцінює її рішуче негативно як "брутальну акцію", котра, по суті, шкодила спробам навертання православних на так звану "неоунію". Варто додати, що вона викликала живі протести з боку значної частини польського суспільства, а також... радянського уряду, який на власній території вже встиг позакривати майже всі церкви. Москва покликалася тут на положення Ризького мирного договору (1921), який у статті VII (пункт I) гарантував особам "російської, української та білоруської" національностей, що мешкали у Польщі, вільне "здійснення релігіних обрядів" (звичайно ж, на засадах повної взаємності).
Janusz Tazbir,
Rosjanie sa przekonani, ze katolicy od dawna przesladuja prawoslawie,
"Polityka", 2002, № 23 (2353) від 08-